іноземна мова: із стресом чи без?

Іноземна мова: із стресом чи без?

Протягом навчального року доводиться спілкуватися із великою кількістю вчителів іноземних мов, відвідувати їх уроки надавати консультації і відповідати на питання. Та зараз мені хочеться поставити питання учителю іноземних мов Скакун Наталії Миколаївні, учителю іноземних мов НВК №33 Маріїнської багатопрофільної гімназії, яка серед багатьох інших проходила цього року курси підвищення кваліфікації в ДОІППО. Подія досить пересічна, та проблема, над якою працює педагог, не може не зацікавити і колег-вчителів, які прагнуть працювати ефективно і плекати дитячі душі.
Отже, я запрошую вас, шановні колеги, до розмови, яка присвячена уроку іноземної мови і стресу на ньому.
За думкою Г. Сельє, «кожна людина відчула його на собі, усі говорять про нього, але майже ніхто не намагається чесно відповісти, що ж це таке». Із досвіду ми знаємо, що іноземна мова сама по собі вже і є стресом для дитини – це об’єктивна ситуація: адже школяр живе у ритмі рідної мови і усьому, що з нею пов’язане, і це є для дитини рідним, своїм. Стрес уже в тому, що іноземна мова – це не його, у дитини можливий і страх перед незнайомою ситуацією, і чужорідним звучанням, і помилкою, і тим, що над нам можуть сміятися інші діти. І науковці, і вчителі-практики можуть одноголосно стверджувати: стресу для дитини на у році ніколи не буде, якщо вона знаходиться у комфортному для себе активному, пізнавальному та емоційному середовищі, і якщо все те, що відбувається протягом уроку, відповідає віковим особливостям дитини.

Як, взагалі, виникла зацікавленість у проблемі стресу на уроках іноземних мов?

Проблема стресу не може бути нецікавою взагалі, а щодо уроків іноземних мов, то це була практична потреба: і для дорослих, я маю на увазі і вчителів, і батьків, і для дітей. Я прийшла працювати до школи, коли мої рідні діти стали її учнями і… відчували на собі і перевтому, і неймовірне напруження, і стрес. А якщо дитина приносить це у сім’ю, то поле напруги стає ширшим. До речі саме з цього я починаю свою розмову із батьками, як учитель їхніх дітей, адже разом із дитиною до мене на урок «приходить уся її рідня». Очікування батьків від уроків іноземних мов у молодшій школі – великі, а подекуди і неосяжні. Мені потрібно занурити дітей у мовне середовище, яке для них є чужим і незрозумілим, у дітей немає життєвого досвіду, завдяки якому вони розуміють, що англійська або німецька – це необхідність, а не данина моді на сьогоднішній день. Коли невідоме, нерідне, незрозуміле – зовсім поруч, то стрес - це природна реакція. Розуміючи це, я від самого початку намагаюся заглиблювати учнів у атмосферу іншомовного середовища поступово, граючись, позитивно…

Я згодна, що навчити дитину іноземні мові, - справа нелегка. А як це зробити із мінімальним негативним стресом? Можливо, є секрети, якими Ви охоче поділитеся із колегами?

Я думаю, що свої секрети майстерності є у кожного… так, перемогти відразу до предмета (а таке теж інколи буває), перетворити антипатію на симпатію, зробити так, щоб дитина захотіла прийти на урок, стати його співавтором і творцем, - принципово основна задача у кожному предметі, а не тільки на уроках іноземної мови. Вивчайте людину, дивіться на неї як дослідник і як мати, і тоді відкриються її секрети до вмотивованого та ефективного навчання. Взагалі-то, особистість педагога грає неабияку роль у вирішенні проблеми безстресового заглиблення в іншомовне середовища: емоційні прояви, уміння бути живим та «запалити зірочки» – як доводить досвід, це те – що може вивести сучасних учнів із стану апатії і байдужості до того, що відбувається навколо них (у тому числі і на уроках). 

Та учитель – це жива людина, яка не в змозі постійно контролювати процес «дотримання іміджу»…

Саме так, тут я з вами абсолютно годна: якби так було, то вчитель уособлював у собі усе те, що є частинами уроку. Та ми на сьогодні бачимо урок як ритмічну зміну видів діяльності, у яких активним є не лише учитель. Розумно підібравши і активізувавши аудіо-матеріал, медіа-презентації, ілюстрації тощо, а головне спираючись на інтерактивні прийоми роботи – з активною участю дітей, можна уникнути і наднапруження самого учителя, що, до речі теж викликає стрес.

Взагалі, учитель іноземних мов має вбачати пріоритетними словесні методи навчання, та сучасний досвід доводить, що це не завжди так.

Практика демонструє нам, що при усіх перевагах словесних методах навчання, є і багато його недоліків, які знижують ефективність навчання іноземним мовам. Я маю на увазі і через мірну вербалізацію, коли слова як основного інструменту діяльності учителя – надмірно багато, коли задіюється тільки один канал сприйняття навчальної інформації (ситуація уроку складається через вербалізацію так, що ми примушуємо учня були у постійно активною слуханні, виступати аудіалом). А тепер представимо, що перед нами у класі – і візуали, і аудіали, і кінестетики, і композитні варіанти… тоді виникає конфлікт несприйняття: не тільки небажання цього зробити, але й неможливості через те, що у певної дитини – певно розвинений свій канал сприйняття. Я вже не кажу про «ефект фрази», через який учитель перестає сприйматися як живе джерело знань, а стає передавачем інформації на штампованих фразах, а подекуди і штампованих емоціях. Все це відриває навчання від життя: урок бачиться як дещо штучне і неблизьке до життя.

Зараз, і насправді, так багато методів, у в них – прийомів і підходів, що справа учителя – правильно підібрати і позитивно реалізовувати на уроках ці комплекси. На що орієнтуєтеся саме Ви?

На своїх уроках я намагаюся спиратися на природний людський потенціал людини, а також на вже свій негативний досвід того, що від уроку залишається у пам’яті учня лише 20-25% інформації, і потрібно зробити урок настільки живим, щоб емоційна пам'ять пробуджувала фактологічні дані. Повторення у цьому сенсі – незамінний помічник. Отже, на що ж мені, пересічному учителю спиратися? По-перше, на закладені від природи сили наслідування (копіювання), завдяки яким дитина опановує майже усі знайомі нам навички – механізм відтворення, того, що дитина бачить, чує, відчуває. Для навчання – це перший помічник. Мені у цьому випадку треба дуже попрацювати, щоб бути і почутим, і побаченим, і відчутим учителем. Емоційність та виразність – інструменти, якими учитель іноземних мов володіє і що має постійно вдосконалювати. Потрібно сказати, що ритм навчання є також одним із чинників безстесового заглиблення в іноземну мову. З уроку в урок повторюються римівки і руханки – для них є певний час, діти знають, що протягом уроку буде і активна робота, і відпочинок.

Хотілося б спитати про римівки і руханки, які є гарним рішенням у питанні релаксації на уроці, для учнів молодшої школи. Є досить відомі, а деякі – навіть для нас, фахівців, були новими.

Так, від моменту «налагодження на роботу» у нас є постійні друзі-помічники – руханки і римівки. Усі ми уявляємо: дзвенить дзвоник, із атмосфери перерви - шуму, розваг і вибуху різноманітних емоцій – мені треба перевести учнів до спокою, тиші і виваженості. Зроблю це авторитарно і грубо – стрес дітям і мені будуть забезпечені, а тому співає пісеньку дзвіночок Джингл у класі, його тоненький голос звучить спочатку тихо і несміло, а потім і сильніше. Дитячі ручки передають дзвоник, символічно сповіщають, що готові доторкнутися і до уроку. Проста пісенька про те, що «дзвіночок дзвенить, а значить урок починається» творить дива – ми готові сприймати урок. А потім, під час налагодження на іноземні мову, ми повторюємо віршовані три форми дієслів, які супроводжуються рухами. Велика кількість дієслів у супроводі рухів – це яскрава гра, а для мене – прекрасна можливість спостерігати за тим, хто і як повторює, копіює учителя. Це відкриває головний секрет дитини: відтворення макровібрацій дозволяє мені зрозуміти, як дитина зможе повторювати звуки іноземних мов – уже в мікровібраціях. Мені подобається подавати «життєвий» матеріал у якості руханок і римівок – нерегулярні дієслова, ступені порівняння (у оповіді про різних містерів), локальні прийменники (у історії про ручки-неслухняшки), присвійні займенники (у грі по колу), це вже не кажучи про різні тематичні лексичні мовленнєві вправи.

Чому саме такий матеріал Ви вважаєте найбільш актуальним?

Це все через той же стрес: якщо дитина спочатку буде чути і практикувати те, що ми називаємо складними граматичними явищами, то до моменту, коли вона їх буде свідомо вивчати у наступних класах, вони не здадуться такими вже і складними. До речі, мені взагалі дуже близький принцип природності: згадаємо, дитина народжується, протягом року чує слова і тільки потім їх відтворює, потім через певний час уже читає МА-МА по складах, а вже не за горами і той час, коли дитина напише ці слова. Іноземна мова із своїми принципами викладання не має бути виключенням, саме тоді більш гарантоване її позитивне сприйняття.

Але шкільний урок залишається шкільним уроком, і нікуди не подітися від підручника і від навчального матеріалу за міністерською програмою.

Так, саме так. І тут наступає момент глобального стресового стану багатьох родин. Відкривають батьки підручник англійської мови для молодшої школи, а там – жодного слова рідною мовою і т.д. і т.п. і до вчителів – маса питань. Батьки – представники того покоління, яке вчило іноземну мову з 5-6 класу (до речі, в цьому є свій сенс: абстрактне сприйняття «спрацьовує» саме у цьому віці); батьки, коли були навіть п’ятикласниками вчити настільки маленькими обсягами і невелику кількість слів у порівнянні із сучасними малюками, що це не може не викликати питань. Батьки питають – ми відповідаємо: сучасні діти мають сприймати іноземну мову як частину свого повсякдення, ми багато слухаємо і чуємо, ситуативно можемо розрізнювати і розуміти почуте. Це важливо: використовувати багатий аудіо-матеріал. Зараз ми це в змозі зробити максимально ефективно завдяки підручникам із аудіо-додатками, а де їх немає – «допомагають» відомі закордонні видання. До речі, дуже рекомендую, не нехтувати розділом уроку із позначкою «слухаємо»: скоро наші учні поринуть у світ спілкування із іноземцями, і уміння слухати, чути і сприймати іноземну мову – перше і головне. 

А чи може ця частина уроку бути також бестресовою чи мінімально стресовою?

Авжеж, пісні, які ми слухаємо і відтворюємо – прекрасна нагода потренувати аудитивні навички. До речі, гарною підказкою для мене у свій час стала програма «Піснезнайка», з Яновською Наталею Миколаєвною ми мали нагоду спілкуватися у Києві на кількох конференціях, а її робота «Гармонійна нація: популярно про наболіле» дає відповіді на усі питання щодо стресу у дорослих і дітей. Саме читаючи її роздуми, я зрозуміла, що фразовий матеріал уроку – це більше фразові малюнки, які ми разом з учнями відтворюємо з певною ритмікою звучання та інтонаторикою. Цікаво, що урок, яки певний довгий час нам намагалися представити як інтелектуальний процес, є емоційно-психо-кінестенико-інтелектуальним… конгломератом. Тут можна було б додати ще декілька слів, та головне те, що ми «запускаємо в роботу», даємо імпульси для руху усіх каналів сприйняття інформації, і чим більше ми їх задіємо, тим більша вірогідність, що наша праця буде результативною, а занурення в іншомовний світ – без стресовим.

Мабуть, це непросто, адже уроки іноземної мови – тільки два-три рази на тиждень?

Так, батьки якось навіть підрахували , що 72 години – це тільки три доби, а за три доби мало хто б вивчив будь-який предмет на високу оцінку. Факт беззаперечний, але він підтверджує, що завдання перед нами складне: урок має бути яскравим і таким, що міг би запам’ятатися дітям. Краще було б, я часто про це кажу батькам, щоб діти розповіли про урок, згадали його яскраві моменти вдома для своїх рідних, повторювали б лексичний матеріал разом з батьками. Взагалі, дорослий має бути зацікавлений в успіхах своєї дитини – це теж складова подолання негативного впливу стресів.

Чи бувають якісь неоднозначні, стресові і для Вас, ситуації?

Так. Продовжуючи тему батьків та учнів у полі іноземної мови, хотілося б розказати про найчастішу претензію, яка звучить від старшого покоління: «я питаю у сина (доньки)… фразу чи … слово, а він нічого не може сказати!!!» так він (вона) нічого і не скаже, адже Ви, шановний тато, не відтворили мовної ситуації, у якій дитина перебуває протягом уроку і яка їй близька, зрозуміла і приємна. Своїм «а ну, переклади» чи «так ти нічого не знаєш» або «чому вони там вас у тій школі вчать» батьки часто-густо ставлять великі перепони своїй дитині, занурюють її у перманентний стрес невідповідності бажанням батьків і реальним образом дитини. 

Як же Ви долаєте такі ситуації?

Непросто і не одразу, але і дорослим приходиться пояснювати, що ми вчимо вчитися, працювати з незрозумілою інформацією, робимо це невеликими порціями, маленькими кроками – іноземна мова для цього дає прекрасні можливості. Наше завдання, щоб діти не втратили інтересу до навчання і могли б учитися протягом життя, розвиваючись надалі як особистості, і як професіонали, реалізуючи потенціал, даний їм від природи. А деяким батькам приходиться доводити, що ефективне навчання лише те, що дарує людині відчуття радості (часто-густо приводимо і наукові дані про здатність сірої речовини збільшуватися лише під впливом ендорфіну). Та як би там не було, школа та учителі не стоять і не стоятимуть на місці. Ми у своїй справі – тільки сіячі, женцем стане пізніше суспільство.

Хотілося б подякувати Вам за розмову, побажати натхнення і успіхів на тернистому шляху безстресового заглиблення в іноземну мову.



Розмову вела Кротенко В.М.